Санітарно - Епідеміологічна Служба

Профілактика гіменолепідозу

e-mail Друк PDF

Гіменолепідоз – це хронічний контагіозний гельмінтоз, що характеризується порушенням функції травної, серцево-судинної та нервової систем, алергізацією організму. Це паразитарне захворювання поширене повсюдно, особливо на територіях із сухим і теплим кліматом, у тому числі  й на Закарпатті.

Збудник гіменолепідозу людини – карликовий ціп'як (Hymenolepis nana) є дрібним стрічковим гельмінтом довжиною 2-4 см, який складається із 200-300 члеників.
Резервуаром і джерелом збудника карликового ціп'яка є хвора людина, яка безпосередньо при контакті може заражати інших людей. У навколишньому середовищі яйця гельмінтів зберігають життєздатність до 2-3 тижнів.

Місцем специфічної локалізації ціп'яків є тонка кишка. Із яйця, що потрапило у шлунок, виходить зародок, який проникає у ворсинку слизової оболонки тонкої кишки, де проходить його розвиток впродовж 2-3 тижнів. На 25 день від моменту зараження у випорожненнях з'являються яйця. Можливе повторне інфікування людини ззовні, а також внутрішня інвазія при руйнуванні зрілих члеників у просвіті кишок.
Механізм передачі гельмінтів – фекально-оральний, шляхи передачі – контактно-побутовий (забруднені руки, іграшки, предмети спільного користування), харчовий, водний. Поширення яєць гельмінта може здійснюватися також мухами і тарганами. Інтенсивність передачі збільшується в антисанітарних умовах і за відсутності навичок особистої гігієни.

Групою ризику щодо гіменолепідозу переважно є діти віком 4-9 років. Осередки інвазії найчастіше формуються в дитячих дошкільних закладах, школах, неблагополучних сім'ях. Захворюваність підвищується влітку. Істотний вплив на поширення гельмінтозу мають соціально-економічні умови, рівень культури, характер харчування.

Клінічні форми гіменолепідозу  різноманітні: від безсимптомного носійства і стертих форм до клінічно важких. Хворих турбують болі та почуття важкості в животі, нудота, зниження апетиту, пронос, біль голови, запаморочення, слабість, погіршення пам'яті, а також симптоми алергії: свербіж шкіри,  висип, вазомоторний риніт, астматичні напади. Тривалий час зберігається дисбактеріоз, який обтяжує перебіг інвазії. Діагноз гіменолепідозу  підтверджують шляхом лабораторного дослідження калу хворого. При виявленні захворювання обстеженню підлягають усі члени сім'ї. Оскільки гіменолепідоз, як і ентеробіоз - це хвороба брудних рук, то дотримання елементарних правил особистої гігієни є основою успішного лікування.

Задля профілактики гіменолепідозу слід ретельно проводити вологе прибирання приміщень, знезараження постільної білизни, предметів вжитку, іграшок, нічних горщиків, дверних ручок, кранів умивальників, тощо з використанням кип'ятку, гарячої праски, мильного розчину. В комплексі профілактичних заходів важливе місце належить гігієнічному навчанню дітей (а також батьків) та прищеплення їм гігієнічних навичок: миття рук перед їдою, після користування туалетом, відучування від звички гризти нігті, брати у рот пальці, іграшки, олівці.

Задати питання

Пишіть нам